Божеволію

Я божеволію... Чи довго ще лишилось?

Та ні, мабуть, бо змінюється все.

Змінились люди, та й життя змінилось,

Лиш вбивчий смуток зміни не несе.

Минає час; хоч все таке знайоме,

Але не вистачає... І чого?

Кохання є, і світло й тепло в домі,

І живлення для мислення мого...

Та божеволію... Чого ж не вистачає?

Спокійна ніби ззовні, та лишень

Знайти не можу виходу з одчаю,

Я відчуваю, ніби я - мішень.

З`їжджаю з глузду... Вже нема спокою.

Скоріше - ступор. Вже й шляху нема.

Й не можу розділити це з тобою -

Я маю пережити це сама.

Можливо, є якесь чудове зілля,

Що принесе полегшення, та ось

Чи зможу я без цього божевілля,

З яким так довго жити довелось?