Братам поза межі

Флейтою плаче серце до вас,

Сопілкою схлипує:

Покинуті. Пасерби долі.

Любі. Рідні. Безвольні.

Зараз не вперше, а в сотий раз

Я одкриваю для вас

Десятилітні болі мої

На рідній чужині…

А з ними разом – тисячолітні

Страждання мої – болі людини

В хащах і пущах землі.

До вас, безпорадні, до вас

З віковічних тенет

Кличе ввесь час

Вільний поет:

Люди! Брати, з тавром на чолі,

Робітники – раби землі,

Повстати час,

Порвіть же враз

Ганебні пута.

Ловлю вас запит очима:

Що за причина?

Звідкіль цей біль,

Цей журний мотив

У світі?

Друзі! Брати! Звідкіля –

Відповідаю – не я.

З ваших хат, з ваших піль,

З фабрик, і з шахт, і з городів…

То плаче ваша земля,

То вашого рабства мотив.

Хай крапле крапля по краплі

Плач мій на плащ

Вулиць і площ,

Наче осінній дощ,

У ваші серця.

Ваші серця – з кров’ю мерця.

Порозривалися нерви,

Що сполучали нас.

І я… І ви – наче засохли,

Наче померли враз.

Погасли сили,

Порожні жили,

Засох мозок кісток…

Ви мій шлях загубили,

Я – ваш крок.

Криком сопілки кличу до вас:

До спілки час! До спілки!

Ми ж потратили стільки…

Але станемо в спільну лаву,

Станем щільно й порвемо

Чужої держваи ржаве ярмо,

Що довго на шиї держали…

І створимо вільу спілку,

Таку, як тут – без панських пут і тенет,

Ви – незаможний люд,

І я – вас тривожний поет.

1922. ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, ЖОВТНЕВИЙ ВИХОР