Бронзові м’язи

Збірка «Привітання життя» (1931)

Пісня змагунів

Сонце любимо та спорт,

Наша пісня складена в мажорній гамі,

перегонів любимо бурхливий гамір,

просто й без хитання в порт

човен наш пливе.

Гімнастичний крок

гуркотить на грищі, наче тарабан;

це вистукуємо наш залізний ямб.

Прискає пісок.

Любимо: змагання труд,

шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто,

усміх, промінь сонячний і вільний простір,

й хвиль рвучких сміливий скрут.

Нас утома не поборе.

Від

праці серце нам не хворе.

Сонця жар справляє, що тіла блищать, мов бронза.

О, який рекорд ще зможемо здобути, бозна:

може, перемінимо

світ.

Ратище в руках нам свище

й пестить ляском диск,

понад гуркотливе грище

кулі срібний блиск

й має м’яко м’яч.

Ми не знаємо невдач,

лиш:

розкіш небезпеки,

радість перемоги.

Нас не болять ноги,

як маршуємо,

сильні, мов дейнеки,

смілі, мов ушкали,

на найвищі скали.

Прибрані

в вічної весни зелений буз,

махом руки, маршем ноги

вітаємо сонця брус

ми — бадьорі, бронзові боги.

Біг на 1000 метрів

Віддих свище в легенів брилах,

наче буревій.

Пливу легенько на ніг крилах

в синій обрій мрій.

Я не вихаю руками, я не вихаю ногами;

закам’янілий тан.

Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами,

наче залізний танк.

Я не підношу ніг, я не підношу рук;

закостенілий рух.

Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук,

розвійний вітру дух.

Попід мною в противну сторону біла піску каскада

десь вдаль жене.

Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом,

в очі мене

зернами тне.

О біла смуго піску! Я тебе зімну,

не загородиш мет;

о райдуго піскова! Я тебе зігну,

ще ти спиниш свій лет!

Кудою гляну, кудою гляну —

тисяча очей в імлі,

поглядів банить п’ястук,

батоги вигуків тнуть,

гарпуни люті, злі.

О, не треба оплесків, не треба, ні!

Дарма не складайте рук.

Вашого ентузіазму павук

греблею не буде мені.

Я ніколи не стану, я ніколи не стану;

як

биндочку мети прорву,

в синій обрій розтану.

Скок жердкою

Набрав повітря в груди,

аж засвистали звуком флейт.

Підніс жердину вгору;

так птах підносить дзьоб,

як починає лет.

Немов стовпи у землю,

вбив ноги у сажневий крок.

Пробитий наскрізь вітер.

Ніг видно лиш галоп.

Угору стрелив скок.

Штовхнув себе, й ворину

відкинула назад рука.

Залопотали в вітрі

і ноги й руки враз,

мов крила вітряка.

Хоч тіло олив’яне,

здається, що легкий, мов лист.

Сумний, що не зістане,

мов парус понад криком

мас,

поволі впав униз.

Дівчина з диском

Гляджу захоплений по оболоні

і слова вигукнути з уст не можу,

гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,

і як стоїш, застигла у розгоні,

струнка Діано з місяцем в долоні.

Рука пташиним вкрала легкість перцям,

твій рух гнучкий розбурхує до краю.

Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:

юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,

моїм, неначе диском, кинеш серцем.

Сітківка

Квадратова площа. Нитяний місток.

Білі молодці й дівчата білі

сновигають поміж стінами сіток

по піску, що мов підлога в віллі.

Мірні, рівні, певні, круглі рухи,

білі плями на мінистім полі,

аж здається, що безжурні духи

грають жеребом своєї долі.

Змагання атлетів

Пухке лице судді, неначе в бонза,

та свиставки пронизливий сигнал,

захоплення в очах довкола пал.

і плескіт рук, і мого тіла бронза.

Дають побіди келих у долоні,

беру його в мовчанці сам німий,

а на землі лежить противник мій,

повалений в подвійному нельзоні.

Я — грецький бог з античної статуї —

виходжу з жестом гордої поваги,

дарма, що оплесків гудуть ще струї.

Несу здобуту чарку в свій притин,

я хочу пити, я горю від спраги,

до уст бокал підношу — в нім полин.