Будень

Благословен будь, день, сльотавий та холодний,

коли в шибки так дме, що навіть чути свист,

і ти немов завис над хланями безодні,

намоклий і важкий, як той дубовий лист.

Та чути глибину майбутньо-неземного,

що аж холоне кров, і музика луна —

і не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги,

і зусебіч гуде гудюча глибина…

І розумієш ти не розумом, а страхом,

що кожен день тобі дарований, а ти,

ущільнюючи плоть, як панцир черепаха,

забув про радість мук і солод гіркоти.

Як вариво з трави — пісне і несолоне,

були для тебе дні буденні, дощові…

А музика луна, і в жилах кров холоне,

і дощ пряде, пряде повісма сирові…

І дивиться бур’ян очицями росиці

на кошли сизих хмар і мокрого грака,

і западись в той зір, щоб в землю подивиться,

бо чути дзвін лопат і мову молотка.

***