Будинок зі скла

Я намагався. Знаєте? Я просив,

Та кожен погляд був, мов гострий ніж.

Тепер між нами стільки незасипучих ровів,

Що голоси не чути крізь цей льох і хиж.

Мій дім — це місце, де немає повітря.

Я дихаю через прикриті двері.

Мій **крик застряг** у цій холодній лірі,

Між вами й мною — кілометри й вежі.

> **Ви думаєте: я просто в'яну?**

> **Ви кажете: це вік, це мине.**

> Ваші слова, як тонка, зламана гілка,

> **Вони вбивають, але тихо, потайне.**

Ви про свою "мудрість" кажете мені,

А я став глухим. Це мій захист, мій скарб.

Мені не треба вашої допомоги вві сні,

Я сам собі **на спині випалю Арбат**.

Ваша **думка?** Вона нічого не важить.

Вона беззвучна. Вона — порожній звук.

Вона мені нічого вже не каже,

Я відпустив ваш світ із власних рук.

Це біль. Це коли ти рідний і чужий.

Це **завмирає** серце, наче лід.

Нехай вам в горлі стане **важкий ніж**,

Коли побачите, що від мене лишивсь тільки слід