Будівельник

Я наш світ будував на прокуреній кухні в своїй голові,

Там серед саду, що весь у мріях порослий,

чотиривимірна юність, в неї порядки свої,

І поруч ми-аутсайдери беззмістовних рухів дорослих.

Ти і я два елементи - шкода, що це вже ціле суспільство,

Та я не хочу щоб тебе турбувала ця драма,

Твоя усмішка - причина мого божевільства  і водночас моя своєрідна нірвана.

Ти станеш моїм маленьким

мейнстрімом,

Я-твоїм невдалим поетом на мінімалках,

душу холодну погрію теплотою віршів а потім обіймом,

І не треба підказок в книжках і шпаргалках

Я стану абсурдністю розвитку твоїх власних думок,

страйком - проти боротьби картин і карикатур.

Поки В серці - любові несміливий струмок,

В голові - океани фігур.

Але я поплутав вдалий час та невдалий момент,

вони вибрали забудовника іншого

Тепер я, тільки недопоета забутий фрагмент, в самотності мрій

і нічого більшого.