Буковинці принижують

Кучері грають на плечах, загоріла шкіра палає,

а вона дивиться косо — ніби нацистка з 1940-го.

Ще трохи — і під’їде німецький танк,

щоб стерти моє «я», бо воно не вписується в її рамки.

Вітчим шипить, вона сміється —

мовби мої локони й шкіра — злочин проти їхнього світу.

«Ти не така», «не носи цього», «зроби, як я сказала» —

це їхня сцена для принижень, а я — тільки об’єкт.

Але сміх їхній — порожній, слова — пил,

бо я стою вся як є: кучерява, загоріла, вільна.

І кожен їхній удар розсипається на порох,

бо ніхто не має права писати мою історію чужими ярликами.