Буллінг від батьків

Ви смієтесь — як у черзі за вітриною,

де груди — валюта, усмішка — бренд.

Ваша краса — рекламний пост, а я — той, хто платить податок сорому.

Ви показуєте засоси, мов трофеї, —

а я бачу сліди не кохання, а ігор без правил.

Ви вимагаєте нагляду, бо відповідальність — чужа.

Ви женете мене в роль няні й винної, як у стару прописку.

Скажіть собі: «Вона мала б дивитись» —

і слухайте, як ваш голос тремтить від браку логіки.

Бо я — не ваш поліцейський, не ваша карма, не ваша сорочка для витираня.

Вам зручно вимірювать людську гідність сантиметрами,

мов талія чи показник лайків.

А я міряю диханням — і моє дихання не просить дозволу.

Коли ви смієтесь — у вас на губах пил;

я піднімаю руку й витираю його про вашу гордість.

Спробуйте проковтнути свою брехню — вона не пройде,

бо ком у горлі — це правда, а правда — важка.

Ви вчите всіх, як бути гарними в кадрі,

а не вчите, як бути людьми поза ним.

Я більше не ваша фоновa декорація.

Я — гостре слово, що розпаковує вашу маску.

І кожен ваш «ти винна» відходить як порожній лайк —

без ваги, без сили, лише з дивним запахом страху.

Я дивлюсь вам в очі, і там застрягає ваш власний сором.