“Буравлячи лід і пронозячи зором кристали”

Буравлячи лід і пронозячи зором кристали,

чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна?

І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець,

щоб знати, яка у життя довжина?

Тремтить на льоту павутинка загуслого звуку,

промірявши захват, що губи тобі розімкнув.

Чому ти так глибоко в серце впровадила муку —

невже аби знати страждання мого глибину?

Розірваний крик у паузах біль появляє,

підносячись вгору, щоб зміряла плоть висоту.

Гаряча долоня твоя мені рот затуляє,

щоб зміряв терпінням кохання його гіркоту…

***