був сніг як сніг.

був сніг як сніг.

вже дощ як дощ.

собі не вимовиш: помовч…

бо ще не відав, що хотів.

незнаний брід од берегів

шукав. і не було. весна

прийшла. ти знав.

ти знав. ти зна-а-а-в!

пізнав за запахом зі снів.

просилися лиш голосні

у пруги, в тишу тиш і щем,

у землю під в’юнким дощем,

у небо, бо воно було

таке, як знайдене крило.

бо друге сам собі робив

недовго, десь зо пів доби.

а потім дбав про два весла...

вода, і твердь, і небеса

твої. тобі – у спадок мрій.

ти мрі-і-ій!

ти мрій.

ти мрій.

ти мрій…

по тому знов своє роби

хоч цілий вік, хоч пів доби.