Цариця й дурень (158)

І небо стало ясніше,

і хмари розійшлися в різні боки.

Коли лиш я знову побачив,

твої червонілії щоки.

І ночі стали світліші,

але ще не чутно кроки.

І звуки навколо рідніші,

та з ними ще купа мороки.

Я щодня все про тебе мрію,

від голосу твого млію,

і від ночей без тебе дурію,

чи ти відьма, а я козак?

В сильну зливу лиш, я радію,

в лапах смерті лишаю надію,

в цілім світі єдину подію,

хочу бачити, мов хлопчак.

Лиш любов‘ю я сильно хворію,

лиш тобою те серце зігрію,

та тобою я не володію,

ти цариця, а я дивак.