це місто війни

знов наснилося, друже, як я голову твою обійняв:

просто взяв і схопив її міцно руками,

притиснувся лобом.

вона пахне грозою

і вологою м‘якістю трав,

земляними грудками

і високим озоном.

зариваюсь лицем у її ясножовтий вівтар,

позолочені обручі котяться, котяться долом -

якби можна було, я б з тобою довіку отак

головою до голови

простóяв.

кожен ранок тепер, як одна прямовисна стіна, -

так вростає між нами за милею ще одна миля.

і це місто війни стало більшим за інші міста,

бо у ньому був ти

і тобі я у ньому повірив.