Це я

Так, Господи,

Це я -

та, що вічно хоче від Тебе більшого.

Чогось непростого, важливого,

Особливого, абсолютного.

О, так, Таточку,

Це я -

та, що часом так прагне спокою

Якогось надійного фундаменту,

щоб бути дзвінкою нотою.

Це я,

Милий мій і Коханий...

Шукаю якогось вистрілу,

Щоб пролітав кілометрами

І серця наші обидва пронизував.

Це я,

Друже,

«Дзвоню» Тобі, як завжди, опівночі

То зі своєю невмілою піснею,

Чи то в сльозах задихаюсь без виходу.

Я, певно, втомила Тебе.

Так собі, знаєш, гадаю.

Ці без кінця мої монологи...

Здається, всю дійсність свою в них вкладаю.

Ти ж знаєш про мій кожний подих.

Цікаво,

Я знову про себе думаю.

До Тебе іду, а дивлюсь наче у дзеркало.

Уява малює своєю мірою

Обличчя Твоє до мене повністю звернене.

Але, це ж я на Твою подобу творена.

Твоїм Духом серце моє запущено.

Чому ж так багато собою сповнена?

І зачарована так часто своїм іменем...

Так, Татку,

Це я...

Квола, немічна, гріхами скалічена.

Та, хто, Коханий, вбиває Тебе,

Безкінечно вірного.

І розпинає собою Ближнього.

Так, це я -

Без прикрас, без жодної.

Така, якою ніколи б воліла себе не бачити!

Але ж Ти знаєш мене, мій Господи,

Стерпілий і спраглий,

За мене вмираючи...