“Цей тихни край, озерний світ”

Цей тихий край, озерний світ

Я над усе люблю —

Як жолудь любить пружність віт

І як зерно — ріллю;

Отак, як річка любить ліс,

А журавель весну,—

Бо тут я піснею проріс

І тут навік засну.

Але, поринувши в журбу,

Вербиця не засне.

Якщо ти любиш цю вербу,

То пом’яни й мене.

Бо знаю: ти мій щирий друг,

А друзів крізь віки

Єднають верби, рідний луг

Та лісові струмки.