церква

Відблиски часу у шибах застигли,

І тиша на скронях, мов шепіт дощів.

Тут в повітрі — молитва, розлита, як сум,

І слова непочуті у вічності стануть.

Старі лави ховають чийсь крок у пилу,

А серце шукає дороги в омані.

Чому так прозоро у цьому спокої?

Чому кожен промінь в душу глядить?

Мабуть, щоби в смутку зустрітись з собою

І в тиші знайти те, що завжди болить.

Бо світло й пітьма тут одвічно єдині,

І думка про мир вмирає деінде.

У цій миті скорботи — прозорі хвилини,

Де час із душею на самоті беззупино іде