Час чує нас

Час чує нас.

Втікає, стукає в двері,

Не питаючи власних назв,

Стирає все, що було на папері.

Час відбиває стан

Розталого зимнього льоду, 

Який стікає водою по кожній  з ран,

Задаючи темп ходу.

Час губиться в стінах,

Не шукаючи в вінках рятунку,

Як в невпинних до болі змінах

Рідного візерунку.

Час палає і сиплеться,

Розгортає сторінки

Історії, щодня і кожного місяця,

І кожної зірки.