Час дуже сильно змінює людей,

Час дуже сильно змінює людей,

І надто тих, хто йшов тернистими стежками,

Хто знає холод-голод  днів-ночей,

І сльози сивої, ще молодої мами.

Везти не вивезти, й нема кому продать

Тяжку пожовклу ношу за плечима,

А треба рухатись, і навіть не кульгать,

Щоб приховать печаль свою незриму.

Й немає значення – ти їдеш чи ідеш,

Чи то втікаєш, чи наздоганяєш –

Час не спиняється, як раптом упадеш,

Ран не лікує, і не співчуває.

Він дуже тонко відшліфовує броню,

Щоб менше натирала душу й тіло,

І вчить минати попелище і стерню,

Щоб не скололо і не спопелило...