час розчиняючи в згинах руки-крила

час розчиняючи в згинах руки-крила

думаєш легко летіти чимраз між пташок у вирій

час розчиняючи в згинах руки-крила

нам би волати до неба про те що любов мала

нам би забути про біль у сльозі нещирій

так ніби нове у дивних чужих руках

вже відбулося на ранок без насторожі

щоб не жаліти про все що знесла ріка

і не сидіти як ґава на загорожі

знов оглядаючи мертве крізь турнікет

білі кістки підбираючи біля броду

щоби зібрати до шафи на свій скелет

аж до стрибка у безодню

у темну воду