Час

настав той час, і вже не знаєш, що сказати

прийшлось рядки ось ці писати..

і усмішку твою уже не відібрати

побачивши, той сад, божественний

ти, мов та квітка розцвітаєш у вві сні

вуста твої, у холоді надії

розтануть як той лід

пекельним доторком довіри,

простянуть руку чужі люди,

і зникну я, у просторі журби

й невблаганного печалю

пройдуть сни, й не дізнаєшся ніколи

для кого вони усі були,

але, любов мою уже не відбери

інакше стану я на тому полі,

посеред місячной пори,

пригодом сповненим любові,

й дощем серед весни

але скажу тобі відверто,

люблю тебе я ніжно, й до нестями

твою захоплюючу красу,

боюся втратити її безмежно,

у ту темну й жахливу ніч