Час минає!

Час вислизає — мов хвиля з долоні,

Мов птах, що зникає в холодній імлі.

Ми скаржимось часто, що дні безборонні,

Та самі не вміємо їх берегти.

Завжди відкладаєм на потім розмови,

На потім — обійми, на потім — листи.

А "потім" лишає нам тільки осколки

І біль незворотної тиші в душі.

Ми тягнемо спогади, ніби вітрила,

Боїмось розкрити для "завтра" серця.

А час, мов ріка, не спиняється вперто,

Змиває можливості без вороття.

Тікає година, розсипаний попіл,

Її не спинити, не склеїти знов.

Тож випий цю мить — у ній ти ще можеш

Сказати, пробачити, сіять любов.

Життя — це не креслення чітко за планом,

Не можна вернути загублених днів.

Тож дійте, любіть, поки маєте ранок,

Поки ще в серці вогонь не зотлів.

Анастасія Веснянка