Чаша

Я пуста чаша, вимагаю наповнення,

прагну відчуття перелитості,

звертаюсь до джерел,

хочу скоріше насититись.

Холону без вмісту,

шукаю словам змісту…

Я чаша без відбитків пальців,

без тріщин і вмʼятин;

Я чаша, яку не чіпали,

чаша, яку ще не знають.

Стою, чекаючи надходження

будь-якого роду, статусу чи походження.

…

Я чаша, перелита життям;

Страждаю від надлишку, молю до затишку;

Хочу заховатись від зайвої уваги, щоб більше ніколи до рук не брали.

Я з температурою, постійно вскипаю, булькочу, випаровуюсь, виливаюсь…

Знову отримую порції людських дотиків

і тепер ненавиджу присутність мерзотників.

І якби могла знову бути неторкана,

то простояла б тут до кінця віку пуста, холодна і приголомшена.

Зараз хотіла б відмити кожну звивину людських пальців, відновити цілісність і свою недосяжність;

Але тепер я чаша, що рахує збитки,

Я чаша, і скоро з мене припинять пити.

Я використана річ, що прагне оновлення,

бути невинною, бути на початку створення.

Та я продовжую переливатись,

я чаша, але людям може так не здаватись.