Часом, буває...

Часом, буває,

щось бентежить в серці струни

таким щемливим та солодким трунком.

І кожен дотик твій,

неначе поцілунком,

пірнає до душі

в усі провулки.

Бо лише ти

в мені знаходиш ту вершину,

яку для себе

називаю п’ятим світом.

І тільки ти щораз,

як ту билину,

мене до світла тягнеш,

мов магнітом.

Проходить день неспішною ходою

і біль стихає, слабне, і мовчить...

А знаєш,

я пройнялася тобою, –

почуй,

як на устах без тебе день гірчить.

І знову ніч,

і знову ти, –

і знову п’янко

таким шалено-ніжним вогким трунком...

І кожен дотик до самого ранку

мене проймає

аж до серця поцілунком.

Ольга Береза