Череп Святослава

Коли понад Дніпром вляглася буря

І з тихих плавнів потягнуло сном,

Князь печенігів марнославний Куря

Підніс важкого келиха з вином.

Запита буде печенізька слава

Питвом заморським — не медком

простим.

А княжий келих — череп Святослава,

Окутий гратовинням золотим.

Регоче Куря:

— Справа це рахубна —

Щоб руський князь позбувся голови.

Убила Святослава примха згубна —

Попереджати, що «іду на ви».

Вояка він хоробрий — це відомо:

Йому скорилась грецька сторона…

І печеніг, забувши про утому,

В звитяжний келих додає вина.

Поснули люди і замовкла криця.

На сідла і щити лягла роса.

Реве вода в підніжжі Ненаситця.

В степу останнє вогнище вгаса.

Поспівчувай цим людям, добра ноче.

І не зважай на нерозумний сміх:

То п’яний Куря все іще регоче —

Бо легко Святослава переміг.

А вдосвіта зажевріла росиця

У бескида над кам’яним плечем —

І там, де вир навколо Ненаситця,

З’явився лицар з золотим мечем.

То видиво а чи мара імлава,

Покликана чаклунством чи добром,—

Але могутня постать Святослава

Постала поміж небом і Дніпром.

Князь на півсвіту — розминутись ніде ­

Підняв десницю і промовив так:

— Чого регочеш, степовий сусіде?

Ти здавна до підступностей мастак.

Віддати тіло на поталу мухам —

Це не найгірший на землі кінець.

Пий з черепа мого, убогий духом,—

Я маю нині зоряний вінець.

Не поміняюсь долею з тобою —

Вже ліпше впасти з мертвими грудьми.

Якщо не здатні ми прожить без бою,

То треба ж бути і в боях

Людьми.

12-13.11.1980