Черепахи

Черепахи часу долають лабіринти простору,

Розлякуючи зграї ворон на своєму шляху,

Прогризли тунель в стіні за постером

І втекли в ніч глуху

Ці шаблезубі панцерники-родстери…

Обрій схуд,

погаслі зірки і зламані тостери

і тремтливий неспокій страху, -

це те, з чого складається всесвіт,

який вже минув.

Заселений монстрами,

що врешті живцем поїдають пустоту.

І ось ми на даху

З краями гострими.

Все за старими правилами і гостами:

Немічне тіло і бадьорий дух!

Не співпадають об’єм з площею

Здається, все спрощено.

А тобі скажуть, що ти ще й брехун

як раптом хвалитимеш минуле, яке рекомендованою поштою

повернулось з дратівливою відміткою як свербіж в паху:

«за наявною адресою адресат не проживає». Ніякими коштами

(гривня, євро, долар чи фунт)

Не змінити того, чому вже не час.

Не варто шукати втрачене та зчиняти бунт -

Минулому насправді давно не до нас,

Там ми тільки мітки посилань в каталогах і ґрунт

Для зерна,

Засіяного з теплих жмень.

В очікуванні воскресіння з дня на день

Ми триватимемо тисячоліття. В Карнак

Пертворяться Фіви,

Ось прокричить вдруге на світанку півень

І заплаче Скеля, і впаде без диху Хома Брут,

Молитви зміняться на співи,

Здаватиметься ніби замкнули всі катівні

Та ми будемо тут.

І зимою ми не втечемо на південь,

Наш світ - не тільки нагромадження споруд,

Наш світ – це скільки талантів вспів ти

Добути з золотоносних руд.

І зачаровує-вабить чиясь гра на сопілці

То зграйок мавок, то щурячих груд.

Хтось Вежу будує до неба у спілці,

А хтось самотужки втрамбовує редут…

Атланти-трипільці,

Що пасуть черепах в лабіринтах

(як ключі від останніх вкрадуть).