Через ліс

З оленкою в руці сидів я на узліссі:

метелики цвіли, снувала мурашва,

світилася трава, і промені навскісні,

лунаючи, ішли крізь чисті дерева.

На вічній глибині, у серцевині ока,

як насінина лун, ще жайворон тремтів,

у м’якушах хмарин дощу тугі волокна

сукались і плелись, як невід, із вітрів.

Лети, хутчій лети, оленко тонкокрила,

метелики, цвітіть, оздоблюйте життя,

проходжу поле я, немов пройшов горнило,

за мною слідкома лункі листки летять.

***