Через роки

За О. Блоком

І знов, сяйнувши з вінець винних,

Ти пропекла мене наскрізь

Дитинним зламом вуст невинних

У водограї чорних кіс.

Я поринаю в темні трунки

І знову п’ю з твоїх очей

Забуті сни про поцілунки,

Про білі віхоли ночей.

І ти смієшся переливне,

І грає чаша золота.

І стан твій в хутрах соболиних

Блакитний вітер огорта.

І як, вдихаючи ці трунки,

Себе не бачити в вінці,

Як не згадать твої цілунки

На критім зорями лиці?