Чернігову

Го́рне хвилею скреслу кригу

Повновода ріка Десна́…

Мій старий молодий Чернігів!

У нас доля на двох одна.

Починалася світла віра

Від Анто́нієвих печер –

І курганів твоїх кумири

Стережуть її дотепер.

Позолочені шпи́лі Спаса

Підняли́ в небеса хрести –

І мені видається ча́сом,

Ніби ча́су не владний ти.

Не зламали твоєї волі

Ні Батий, ні «нова́ орда».

Тягнуть віти до зір тополі,

Тихий Стри́жень човни́ гойда́…

Під небесно-пшеничним стягом

Ти несеш у новітній світ

Краю сіверського звитягу,

Мудрих пращурів заповіт.

Знов читаю тебе, мов книгу

Про мину́вшину й майбуття…

Мій старий, мій нови́й Чернігів!

Я тобою живу життя!