Чернівецьке весілля

Гагауз узяв українку —

а село гуде, як вулик.

Теща плаче над варениками,

а свекруха хрестить стіл і булку.

Стіл тріщить — ковбаса, сало,

пахне самогоном рай.

Дід кричить: “За молодих, за славу!”,

а далі — хто впав, хто встав, хто співай.

Дівки танцюють — з блиском, з бісом,

наречена вже боса й щаслива.

Хтось гукає: “Де фіра?” — з гумором,

бо теща виносить курку живу.

Сидить гагауз, чухає вуса,

каже: “О, тепер я свій!”

А наречена сміється русо:

“Тепер дивись, не загубись у рідні!”

І хай там десь у Чернівцях

грає скрипка, реве гармошка —

це весілля не з фільму,

це справжня історія — трішки кумедна,

трохи Божа.