Червоний сніг (149)

На скрипучому ліжку,

серед ночі, живий.

Складаю думок доріжку,

поки ніж на столі кривий.

Не манить і не чарує,

його ауру розвіває барабанний.

Револьвер, що серцю дарує,

запах металу, такий жаданий.

Пустий, але такий грізний,

без набоїв, та є слова.

Хоч порядок у букв і різний,

та поранена голова.

З першим снігом у цьому році,

буде видалено душу зі світу.

Якщо доля буде не на кращому боці,

будуть створені листи заповіту.

Кров там окропить не охоловшу землю,

а руки опустяться на коліна.

Душа потроху проб‘є небесну стелю,

а тіло стане легшим, мов пір‘їна.