Чесне зізнання

Знаєш, я не вмію збирати зірок,

я не вмію писати з натури картини,

я не можу латати у серці дірок

і не зроблю із тебе скульпури ліпнини.

Я не дарую квітів, обручок й кілець,

не маю дорожезного автомобіля,

я думаю, що скоро настане кінець

і нам, і тижню, бо скоро неділя.

Чого ти хочеш? Миттєвого лиш милування?

Цукерок загорнутих у дорогу обгортку?

Чи подарунків без надії сподівання,

чи лиш любов, хоча б одну й коротку?

Занурюйся у свою безкінечну душу,

бери і забирай всі гроші до копійки,

з тобою плід я заборонений укушу,

чи вже вкусив? Не знаю, чародійко...

Я багато чого не навчився в житті,

не вмію, не знаю, не хочу й не бажаю,

та очі твої лиш пекельно святі

і душу свою в твої руки вручаю.

Роби з нею, що схочеш —

зімни у кульку, кинь в море й втопи

та потім за нею вже в море не скочиш,

щоб кульку в потоці води віднайти.