"чи будуть висміяні спроби очерету..."

чи будуть висміяні спроби очерету

засклити власні прогалини

рідким склом дощів

відправити запах надламаних стебел

на протилежний берег поштовим вітром

не зірвати тривожним шелестінням

з висиджуваного яйця

чеку водоплавної птахи

бачиш

зрослися животами мов сіамські близнята

тихий лебідь зі своїм віддзеркаленням у ставку

нерозлучні до першої криги

в солодкій ілюзії несамотності

ось так він вигинає довгасту шию

вмощує позручніше затерплі крила

нахиляється над водою

ось так ти сама говориш до вітру

і чуєш у відповідь

мій голос в своїх легенях

який вже не вимовити — тільки викашляти —

та й те із кров’ю

ось так схиляєшся над колискою пам’яті

і збиваєш на її дні лебединий пух

щоб м’якіше і тихше спалося

поки риба яка спливає то тут то там

хлюпітливо сьорбає світло з поверхні води

поки світло на поверхні води

тримається піаністичними пальцями променів

і не тоне

поки в грудях твоїх і далі я мовлю

ненавмисно перебиваючи серцебиття

22.10.22