“Чи й ти ішов крізь ніч?”

Чи й ти ішов крізь ніч?

Вона така, як море,

що заливає все. Безмежжя. Самота.

Стихає горда річ, бо маєстат покори

ключем нових пізнань замкнув твої уста.

Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою

і тугу, що росте, немов вечірня тінь.

Простягнута рука не скаже: я з тобою,

ласкавий режисер не скаже: відпочинь.

Без радості чудес, без віри в допомогу

— ілюзій каганець заблиснув — і погас —

без знаку S.O.S. ступаєш на дорогу

до правди, що мов смерть.

А твій погонич — час.

1959