“Чи прокленем, чи возвеличим”

Чи прокленем, чи возвеличим

Ми, солоніючи від поту,

Оту непізнану істоту,

Яку історією кличем?

Чи занімієм з горя-жалю,

Коли, не знаючи кордонів,

Вона кістками міліонів

Знов нашкребе свої скрижалі?

Навіщо їй оті страхіття?

Ми — полум’я в її горнилі

Чи, може, атоми в чорнилі —

Півслова за одне століття?

Ну що ж, — нехай…

Аби із жита

Колись відсіялась полова.

Якщо прийшло оте Півслова,

То, значить, є для чого жити.

1968