“Чи рік, чи вік І хто тебе прирік”

Чи рік, чи вік… І хто тебе прирік

На цю самотність, котру не здолати?

Хиріє мозок в колі недорік,

А серце вбралось у мовчання лати.

Затиснутий між гір, як між сокир,

Готуюся зустріти третю весну.

А місяць дивиться в катунський вир

Так само, як у Ворсклу чи у Десну.

Роки — мов у ярмі старі воли.

Серед вершин похмура днина чахне.

А в грудях щось обірветься, коли

Від хмар полтавським яблуком запахне.

Щоб не злетіло слово з язика,

Його, зрадливий, прикусити мушу.

І тільки небо та гірська ріка

Мені назустріч відкривають душу.

10.01.1986, Сибір