«Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський»

Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський,

Немов боїшся насміху і сварки?

Чого важкий свій молот каменярський

Міняєш на тонкий різець Петрарки?

Замість валити панський гніт і царський,

Ти скрився в поетичні закамарки!

Гіркий, та нешкідний удар писарський,

Мов полинівки чарка у шинкарки».

«Ні, я не кинув каменярський молот,

Усе він в моїй, хоч слабій, долоні,

Його не вирве насміх, ані колот.

І як невпинно він о камінь дзвонить,

Каміння грюк в душі мені лунає,

З душі ж луна та співом виринає».

1881