“Чому нам радісно буває”

Чому нам радісно буває,

з дороги збившись, заблукать,

і крикнуть радісно з одчаю?

Яка це справді благодать —

прийнявши в очі неба холод,

за рухом піристих хмарин

лежать і стежить. А довкола

перебіг вітру, часу плин…

Безклопітство порожніх рук

пришиє до трави павук,

тепло вбере земля, як губка,

розчиниться прозора думка,

і ти, споріднений, дводольний

з безвічним світом надовкольним,

нарешті радісно збагнеш,

що ти не мав ніколи меж.

***