Чорним лебедем сум прилітає

Чорним лебедем сум прилітає,

З крил скидає безладдя тривожне,

Душу рве, пам'ять вщерть вивертає,

Серце впоратись з ним не спроможне.

Чорний лебідь неспокій приносить,

Все кудись до чогось спонукає,

Серце тиші і спокою просить

Та за хмарами розум блукає.

За світами щось разом шукають

Чорний лебідь і розум без тями,

Душу наче в лещатах стискають

І шматують своїми кігтями.

Роздирають щодня і щоночі,

Все дістатися вічного прагнуть,

Взнати думи зіркові пророчі,

Ніби з того безсмертя досягнуть.

Сум це розуму сон тимчасовий,

Чорний лебідь сумує без пари,

Красень-птах дивовижно чудовий

Знов самітний злітає за хмари.

Все тому що нещасний кохає

Лебідь білу що небом летіла,

Відтоді його сум не вщухає

Бо вона його не зрозуміла.

Біле з чорним гнізда не збудують,

І не зможуть щасливими бути,

Серце пристрасті марно мордують,

Краще все недосяжне забути.

Розум вічність побачити мріє,

Білу лебідь свою невблаганну,

І від розпачу в горі чорніє

Через долю свою безталанну.

Чорним лебедем сум прилітає,

З чорним розумом марять про вічність,

Душу чорний туман огортає

Щоби їх привела в потойбічність.

А душа це ж і є лебідь біла

За якою так розум страждає,

Вона смерті як волі б зраділа,

Смерть у вічність її проводжає ...

05.04.2021