Чорнява

Чорнява бестія зриває хітон

із спокою темного закритих очей,

зі сну виливає холодний бетон

закостенілих моїх і солоних грудей.

Вона збуджує в мені хтивий посміх

й нелюдський інтерес до її волосся,

що закутує її хитро-лагідний сміх

в чорняві звивисті і запашні колосся.

Ховаючи свою тендітну шкіру

у шовкових піжамах простирадла,

вона не полишає поняття й віру

у те, що завтра буде завтра.

А поки вона зараз, тут, зі мною

і образом тішить олійним своїм,

вона сталево-ніжного покрою

із неосяжних вранішних глибин.