Чорнява дівчинка

Минуло кілька літ.

Тепер вона не дівчинонька,

а гроза з ароматом кави й книжок.

Її кроки чути до самого серця тих,

хто колись сміявся з її «формул» і «мов».

Вона вміє мовчати так,

що люди починають говорити правду.

І посміхатись так,

що навіть невдачі здаються дріб’язком.

Ті, що колись казали «кому ти треба»,

тепер крутять головами,

згадують, як не встигли

підняти очі від своїх дешевих розмов.

Вона не мститься —

бо не має часу.

Її дні розкладені, як по нотах,

і кожна хвилина — інвестиція у себе.

І коли вечір сідає на місто,

вона дивиться у дзеркало

й шепоче, без пафосу:

«Так, мала, ти впоралась.

Без принців. Без підказок.

Тільки розум, воля і трохи зухвалості».