Чорнява вчить своїх дітей

Минуло багато днів, і навіть років.

Місто вже інше —

менше глянцю, більше змісту.

А вона все така ж —

очі, як світанок після бурі.

До неї приходять дівчата —

з обпеченими серцями,

з дипломами й сумнівами,

з питанням: “А як ти навчилась бути собою?”

Вона усміхається й наливає чай:

“Спочатку плачеш. Потім думаєш.

Потім вчишся не просити дозволу.

А потім просто живеш,

і все стає на місце.”

Їй більше не треба доводити нічого —

ні собі, ні світу.

Бо її сила — у спокої,

а її краса — у правді.

І коли хтось каже:

“Ти та сама чорнява, яку всі хотіли?”

Вона сміється м’яко:

“Так. Але я вибрала не ‘всіх’.

Я вибрала — себе.”

І в тій тиші,

де чай ще парує в чашці,

чути наймудріші слова,

які тільки може сказати жінка:

“Любіть себе так,

щоб навіть доля не посміла вас зрадити.”