Чорти б забрали її всю

Чорти б забрали її всю

і нутрощі її із печінками,

не ту я пам'ятав, не ту,

і тої вже нема із нами.

Бунтує все в мені нутро

перевертається вже Фрейд у домовині,

коли пустує на горі шатро,

закоханих нема усередині.

Віддалена стежа віддалює і зір,

і близорукість тут не допоможе,

коли на тебе сруть з далеких гострих гір,

а ти мовчиш, лягаючи не ложе.

Ти шмата для таких, як і вона,

ти шмарклі, що у рукав не витирають,

і ти звисаєш, як бурулька на дахах,

чекаючи, що хтось тебе не зневажає.

Ти хочеш поскоріше сонця,

розтанути і зникнути у водостічних трубах

і обтекти свого бездомця,

що спить в канаві у обдертих шубах.

Він овоч вже, обісцяний згори,

лежить і майже дихає, та хрипло,

він на обід пійло собі зварив,

від нього й здох, тепер і дихання ще зникло.

Всередині у нього кров, намішана із наркотою,

передозоване бухло у тромбах до артерій

і десь приглушені емоції в простою,

залиті кров'ю й спермою алкоголічних прерій.

Він кимось був, але помер ніхто

ніким і відійшов у вічність,

але чорти забрали не його

і не йому дали метаболічність.