Чудесний сон

Я сон сьогодні бачила чудесний:

Мовби озера, ріки і моря

Ввібрали в себе всю блакить небесну,

В шовкові шати одяглась земля.

Стояла я, ще юна, й милувалась

Красою неземною, раєм тим,

А хмара чорна тихо насувалась,

Тумани залягли, мов сизий дим.

І я в одну хвилину постаріла,

І погляд мій щасливий враз погас,

І коси пишні миттю побіліли,

Завмерло все і зупинився час.

І так було безрадісно і темно,

І так хотілось світла і тепла,

І Бога я благала палко й щемно,

Щоб знову зацвіла уся земля.

І Бог почув мої палкі благання,

І обізвався голосом людським:

– Ти ще пізнаєш ніжнеє кохання,

Розвіється туманів сизий дим.

До тебе прийде хлопець синьоокий,

Любов тобі останню принесе,

Любов та буде, як ріка глибока,

Що в засуху вологу всім несе.

Любов та буде, як роси краплинка,

Любов та буде, як води ковток,

Як виловлена з темних надр перлинка,

І як ромашки ніжний пелюсток.

Не бійся ти її і не ховайся

Від синьоокого, що вже до тебе йде,

Ти почуттям палким уся віддайся,

А зараз в небі сонечко зійде!

І сталось так. Враз сонце засіяло,

І знову світ весь кольором заграв,

Я юною й щасливою знов стала.

І красеня мені Всевишній дав.

Дивлюсь – а очі в нього сині-сині,

А тіло в нього сильне й молоде,

І я йому належу вся віднині,

Бо це ж від Бога хлопець цей іде.