Чудовисько

З п’ятої ранку, як демон з безодні,

Розбив ти мій сон, мій спокій сьогодні.

Навіщо ти гупав, кричав і гнітив?

Моє ти, Чудовисько, серце труїв.

У Румунії рвався, до неї летів,

На маму і на мене ти люто гримів.

"Страшна, і хвора, і не народиш", —

Ти в самісіньку душу отруту заносиш.

Навушники здер — мій єдиний був щит,

Розбив, поламав, бо ти з мене збит.

"Замовкни, чи швидше додому жени!" —

Мій крик пролунав крізь ті чорні дні.

Ти харю скривив, але зник хоч на мить,

Мовчав, як собака, що хоче лиш жить.

А потім "нечаянно" в спину вдарив,

Там, де біль до серця мого долітав.

Я в ліс хотіла бігти, там кричати,

Бо слів тих брудних вже несила тримати.

Віник мами — ось твоя ціна,

Коли ж закінчиться ця страшна війна?

"Підеш ти в Мамаївці, дрова рубати!" —

"Ні!" — пролунало, я вдома, не ждати!

Бо поруч із бабцею, з нею одна,

Я виживу тут, а тобі — сатана.

Ти зник до сусідів, мамуся як лев,

За мене билась, без зайвих тих слів.

А я тут сиджу, гризу чіпси сама,

І знаю: "Це — пиздець, а не диво-зима."

Коли ж закінчиться? питаю себе,

Моє, Чудовисько, життя без тебе.

Я вдома, у тиші, і серце болить,

Лиш знаю одне: мушу я жити, мушу любить.