Чужа наречена

Вона сиділа в їхньому кафе, ковтала сльози,

Кольорові міждушевні грози.

Вона чекала так, неначе вірила в життя,

Його обличчя все без каяття.

Вона вже звикла до поняття “Одиначка”

Не була у кохання як жебрачка,

А він обнімав довгоногу брюнетку,

Свою нову так звану німфетку,

А за день все вертався до неї:”Пробач,

Порятуй же мене від невдач”

Вона мовчки прощала, руки все цілувала,

А на ранок його інша знов обіймала.

Вона сотні разів пробачала, чекала,

Бо так щиро його кохала,

А він грався, та думав так буде завжди

Та пішли всіх прощань поїзди.

І сьогодні вона у кафешці кохання,

Що зчинило по собі прощання,

Вона часто приходить сюди о другій годині,

Бо кохає його і донині.

Та сьогодні востаннє сидить тут вона,

Завтра буде нелюбого хлопця жона

І нестримно течуть сльози рікою,

Тут колись він казав “Буду завжди з тобою…”

Завтра жде вже весільний танок,

До безумства залишився крок,

Та це краще, коли лиш тебе кохають,

Бо тебе завжди вдома чекають,

А ти мовчки віддячуєш за доброту

І даруєш напівщирую теплоту.

Допиваючи кави горнятко маленьке

Вона думала про своє серденько,

І вела діалог із самою собою,

Все тушила в собі боротьбою:

“Схаменися, він нам не потрібен, не плач!

Завтра з нами вже буде щасливий кувач!

Він кохає тебе і мене одночасно і щиро!

Заживемо з тобою безпечно й щасливо!”

А серденько неначе усе промовляло:

“Я його не кохало й не буду кохати,

Все життя буду іншого тихо чекати!”

За хвилину вона крокувала по місту,

Не надавши словам серця змісту,

В неї зараз багато турбот і початок нового

Все, кінець, не вартує минуле нічого!

Він позаду ховався від її очей,

Лиш тепер зрозумів вартість зустрічей,

Та як завжди злякавшись, вернувся назад

Збудував у свідомості купу завад,

Так закінчилось їхнє кохання,

Без надії тупе сподівання-зітхання.

А назавтра – чужа наречена вона

У весільному танці кружля як весна.

Далі інше життя, сім’я, інші турботи, щаслива,

Він ж один на один, хоч кидайся з обриву.

17.10.2013