ці квіти лежать так, ніби знають про смерть більше, ніж ми.

ці квіти лежать так, ніби знають про смерть більше, ніж ми.

і мовчать, бо знають, що мають про це мовчати.

про те, що весною, літом чи ближче вже до зими

людям-героям судилося (і прийшлося) за щось вмирати.

квіти — останнє, що залишилось поміж світів.

вони просто чекають, поки по них пройдуть.

серед сліз і несказано-непочутих слів

десь ховається тиха і болісна їхня лють.

усі дивляться вниз, де зникають людські сліди.

криком згорають спогади в темряві погляду мами

тінями, що зливаються з кривавими слідами війни.

а квіти лишаються тут, під її ногами.