Цибулина

Біля брами тюремної, мила, не плач —

Не розтопиш сльозою цеглину…

На Великдень мені передав наглядач

Твій дарунок — просту цибулину.

Як ти знала, що тут, серед випарів зла,

Де за стінами стогнуть невтішні,

Цибулина для мене дорожча була

За троянди й жоржини розкішні.

Я дарунок отой примостив біля ґрат —

І невдовзі проклюнулось диво:

Зеленіє росток — вільних пагонів брат,—

Мов заглянула в камеру нива.

Я субтропіки бачив і пальмовий Крим,

Мандрував по долинах Кавказу,—

Та зелене шаленство під небом старим

Так мене не вражало ні разу.

І нараз я відчув, що зелений росток —

Це я сам у житті потойбічнім.

Він і я — лиш короткий спіралі виток:

Ми пов’язані коренем вічним.

Пагінець, переповнений дивних чуттів,

Через грати тягнувся до неба.

І здавалось, молитву якусь шепотів —

То молитва за мене й за тебе.

23. 04.1977