Цілує вітер травам довгі коси

Цілує вітер травам довгі коси,

Збираючи їх вранішню росу…

Невдячна доля…Кожному підносить

За все рахунок і свою ціну.

Буває важко в собі біль носити,

Зав’язуючи в вузлик почуття…

Я йшла до тебе, як по лезу бритви,

Як журавель до рідного гнізда.

Я не вагалась, хоч боліло в тілі

І каркали ворони звідусіль.

Босоніж по розпеченім вугіллі,

Босоніж по розтрощеному склі.

Ти так мене любив – як люблять осінь

У розмаїтті запахів і трав.

Ти – наче вітер – цілував волосся.

Хороший мій, ти так мене кохав.

Ти був моїм щасливим зорепадом,

Яскравим і єдиним у житті.

А виявивсь – звичайним листопадом,

Яких буває безліч на землі.

Ну що ж…Невдячна доля…Світ ілюзій.

Розвіює любов,неначе дим.

Коханих перетворює у друзів,

А некоханих – навіть у дружин…

Навпомацки, крізь ночі павутиння

Тепер до снів моїх ти не підходь.

Любов до тебе – то моя провина…

А ти…А ти…Храни тебе Господь!