Цього літа, напевно, не буде

Цього літа, напевно, не буде білих ночей в Петербурзі.

Сонце не захоче, щоб вночі на фасадах виднілась латинська буква.

Пітьма заховає тих, у кого залишилось пару слів наразі.

Цього літа сонце буде потрібне там, де біль і мука,

щоб біль і мука стали початком свободи, а не потурали зневазі.

Петербургу залишився один крок до Ленінграда,

але, можливо, він уже майорить червоним.

Колись я мріяв поїхати до цього граду,

але, на жаль, його придавило троном.

Тепер туди лиш одна дорога — на чорті,

як колись літав між зірками козак Вакула.

Ти ніколи не здогадаєшся, скільки потрібно жмутів

правди підкинути в душу, щоб там, як в печі, спалахнуло.

Але зазвичай цю правду кидати немає сенсу;

від правдивого факту часто віє брехнею.

Віра в Христа не значить, що людина після кулі воскресне.

Куля просто зробить людину землею.

Цього літа багато чого буде інакше;

якщо взагалі саме літо буде.

Людині варто перейняти досвід у пташки,

щоб стати вільною від крові та бруду.

Або краще піти за пітьмою

впевненим, жвавим кроком,

та стати нічим (тобто собою).

Назавжди,

а не тільки на пару десятків років.