Цвинтар над Вітою

Десь тут шлях свій починала Віта,

Туманами сивими повита.

Від ріки, яку шукати годі,

Залишилась назва у народі.

Віта, Віта! Мрійники-поети

Тебе мають антиподом Лети.

Ти — Життя. А хто ж із нас не мріє

Про сонет, що вічністю зоріє?..

У заплаві,— може, трохи вище,—

Є старе селянське кладовище.

Тінями синівської любові

Похилилися хрести дубові.

І частіше, ніж сини далекі,

Ті хрести провідують лелеки.

Тьохкають пташки різноголосі

Та заходять на світанку лосі.

Випинаючи на шиях жили,

Позирають на хрести й могили.

Ніби згадує душа лосина,

Що лишила десь людського сина.

Ніби саме з неї серед літа

В край безсмертя витікає Віта…

Киньте Байкове, померлі друзі,—

Йдіть шукати цвинтаря у лузі.

17.02.1974