Цвітіння каштанів

А ти уже ведеш доньку за руку

і сяєш вродою ясніше, ніж учора,

о, ластівко моїх юнацьких збуджень,

моя насипана із уявлянь Голгофо.

Нехай... зустрілись поглядами вперше.

То вплив усе каштанового цвіту:

на вулиці Пстрака закрив він небо,

на вилиці твої лягав він снігом.

Отак, зигзице, дівчинко сонетна,

моя поетико незвіданих перверзій,

я вигризаю цю любов зі свого серця,

твоїй доньці її я сиплю повні жмені.

Бо цій весні не можна йняти віри,

вона запізнюється, як моя коханка.

О, дівчинко, я перепрошую, о, жінко!

Від цвіту каштанового я п'яний.